20/12/2025
Цей допис не для реклами.
Цей допис не для продажу.
Але пов’язаний із цією сторінкою.
Він створений для моїх спогадів,
із моїм болем, який я пережив 19 грудня.
Сьогодні не стало мого батька…
Ми не бачилися з ним майже чотири роки.
Нас розлучила війна.
Він не хотів покидати дім.
На це в нього були свої причини.
Потягом останнього року,
наш зв’язок зводився до одного дзвінка раз на два місяці.
Ми будували цей бізнес разом.
Він допомагав мені на самому початку,
і тому він пов’язаний з його створенням.
У мене є відчуття невиконаного обов’язку —
що я не зміг йому допомогти:
врятувати, вивезти, продовжити життя
настільки, наскільки це було можливо.
Тому цей допис — це, напевно, вже мале з того,
що я можу зробити після всього, що сталося,
і що вже неможливо змінити.
Історія така, якою вона є.
Я навіть не можу згадати той день,
коли ми бачилися востаннє,
бо прощання не було.
Усі ми рано чи пізно станемо шматочками вугілля.
Єдине, що в нас справді є
і що є найціннішим, — це наші спогади
Ставтеся завжди до своїх близьких так,
ніби ви бачите їх востаннє,
бо пам’ять — це єдине, що залишається
після втрати близьких.