22/10/2026
Історія про те, як слово проростає квітами.
Минула неділя в мене вийшла особливою: рішуче відкинула усі господарські клопоти, знехтувала обов’язковою підготовкою до робочого тижня та й подалася до «КнигоУкриття».
Мені нещодавно жартома зауважили, що я заманюю у «КнигоУкриття» як до якоїсь секти — наполегливо й без права на відмову. Маю визнати — таки так… Причому роблю це щиро та усвідомлено, бо серед складних випробувань військових часів вкрай необхідно якось підтримувати в собі український дух, і от атмосфера «КнигоУкриття» допомагає в цьому. Допомагає не лише книжками, там відбуваються неймовірно цікаві зустрічі, що змінюють хід думок чи навпаки, підтверджують напрямок, а Олександр Савчук Oleksandr Savchuk створює для підтримки духу стільки, що я іноді замислююся, чи не чари це якісь — ну не може одна звичайна людина стільки всього встигати й робити це настільки бездоганно.
Цього разу у просторі відбулася лекція Ярини Цимбал Yaryna Tsymbal про те, чим відрізняються сучасні масові перевидання класичних творів, на чому ґрунтується підготовка текстів в нашій улюбленій серії «Vivat класика» та яку роль у цій підготовці відіграють рукописи.
Ярина Цимбал — літературознавиця, дослідниця літератури 1920-х років, старша наукова працівниця відділу української літератури XX століття і сучасного літературного процесу в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. І вона реально вміє робити минувшину захопливою! Після спілкування з пані Яриною я бачу у постатях письменників не монументальні композиції, не привидів будинку «Слово», а нормальних людей, які так само як і я раділи, кохали, творили, вірили в майбутнє і залишили для нас безцінні дороговкази.
В мене після лекції повністю зарядився акумулятор цікавості: залишилася купа приміток, найближчим часом хочу написати своє бачення (як читача) про ситуацію з «Югуртою» Майка Йогансена та масовим перевиданням класики, бо я повністю розділяю бачення Ярини Цимбал, що не можна порушувати волю автора, не треба відлякувати низькою якістю тексту тих, хто бажає читати, і що швидкопередруки нічого не додають до культури. Тож далі обов’язково буде!
Але ж ви пам’ятаєте, що «КнигоУкриття» завжди дає трохи більше, аніж ми очікуємо?
Після лекції Олена Рибка Rybka Olena провела міні-аукціон, а на аукціоні були відбитки екслібрису для бібліотеки Харківської мистецької резиденції «Слово»! У пані Олени на сторінці у ФБ є розповідь про те, як зроблені ці відбитки. Я подивилася, послухала і далі усе як в тумані…
Вкотре переконуюся: скільки б не дізнавалася про місто та містян, все одно постійно відкриваю для себе нові фантастичні виміри. Завдяки цьому графічному зображенню, яке виграла на чесному аукціоні, я й дізналася про людину, яка вміє залишати слід в історії буквально.
Владислав Євгенійович Христенко, харківський художник-графік, викладач, майстер авторського друку, чиї роботи можна побачити в українських музеях та на виставках далеко за межами нашої країни. Майже сорок років роботи з різними поколіннями художників, десятки виставок, численні графічні серії, навчальні посібники з авторського друку — за всім цим стоїть людина, яка досконало володіє складними мистецькими техніками й уміє передавати свої знання іншим. Офорт, літографія, лінорит, дереворит, шовкотрафаретний друк — у кожної техніки свій характер, свої можливості та вимоги до майстра. І кожна дозволяє зробити те, що на перший погляд здається парадоксом: створити оригінальний мистецький твір, із якого можна отримати кілька справжніх авторських відбитків. Власне, така особливість друкованої графіки мені особливо близька, адже ювеліри теж добре знають, скільки творчої праці може стояти за невеличким предметом, що народжується завдяки складному процесу відтворення авторської моделі.
І саме Владислав Христенко створив екслібрис для бібліотеки Харківської мистецької резиденції «Слово». На екслібрисі Христенка з архітектурних форм виростають шпичасті квіти, поряд розгортається книга, а сама композиція ніби підіймається над будинком, який подарував їй назву. Чорна фарба на папері передає відчуття руху і дивовижну життєздатність української культури.
Будинок «Слово» на вулиці Культури, 9 — одна з найвідоміших адрес української літератури. Наприкінці 1920-х років письменники самі ініціювали його будівництво, сподіваючись отримати житло, в якому можна буде спокійно працювати, спілкуватися, виховувати дітей, писати нові книжки. Тут мешкали Майк Йогансен, Микола Хвильовий, Остап Вишня, Павло Тичина, Лесь Курбас, Євген Плужник та багато інших діячів української культури. Чим закінчилося — ми вже знаємо. До 1938 року щонайменше сорок мешканців його 66 квартир зазнали репресій.
Але історія «Слова» триває, і сьогодні в цьому будинку знову працюють письменники. Літературна резиденція виникла 2018 року завдяки Українському ПЕН за участі Харківського ЛітМузею. Спочатку письменники мешкали в готелях і орендованих квартирах, але поступово навколо проєкту об'єдналися люди, які хотіли повернути літературне життя в історичні харківські помешкання.
Серед них — письменник Сергій Жадан, видавець Олександр Савчук, команда Харківського ЛітМузею та меценат Андрій Набока, родина якого у 2020 році придбала дві особливі квартири: письменника й журналіста Петра Лісового в Будинку «Слово» та мовознавця Юрія Шевельова в будинку «Саламандра», передавши їх музею в довгострокове користування.
Так у Харкові з'явилися два простори, де історія української літератури продовжується цілком буквально: сучасні письменники знову мешкають і працюють там, де колись народжувалися книжки їхніх попередників. Квартира №40 у «Слові» пройшла реставрацію зі збереженням частини автентичних деталей. У будинку, де колись писали книжки, знову пишуть книжки, а там, де свого часу збирали домашні бібліотеки, знову існує бібліотека. А бібліотека резиденції тепер має власний екслібрис від сучасного харківського художника!
Для Орінго Будинок «Слово» теж має особливе значення — минулого року ми створили однойменну срібну каблучку, у якій відтворили впізнавані особливості харківської пам'ятки.
Саме такі моменти життя мені й подобається збирати докупи: книжки, прикраси, графіку, людські історії та міські легенди, які постійно знаходять нові продовження, бо в Харкові Слово вміє залишатися живим!
Тож далі буде...
З любов'ю — Олена Маслова
- - - - - - - -
Відео лекції Ярини Цимбал: https://www.youtube.com/watch?v=3vYng4ybjCU&t=4s
